Футбольний чемпіонат України під загрозою: через війну ми не маємо можливості проводити матчі там, де було заплановано. Тому шукаємо інші варіанти, зокрема, поза межами України, зокрема, у Польщі. З одного боку, це дуже незвичний досвід, з іншого – відкриваються нові можливості для співпраці.
Як відомо, через російське вторгнення футбольний сезон 2021/22 в Україні був достроково завершений. І тепер керівництво Міністерства молоді та спорту, а також – футбольні асоціації міркують над тим, як продовжувати змагання, щоб, з одного боку – гравці не втратили форму та мотивацію, з іншого – не наражати їхні життя на ризик.
Відкритим залишається питання – де грати? Українські міста, де були заплановані матчі, або зруйновані, або окуповані. Наприклад, Чернігів відпадає точно: місцевий стадіон «Десна» у березні обстрілювався кілька діб поспіль, і від нього майже нічого не залишилося. Знищені трибуні, сильно пошкоджене футбольне поле, адміністративні будівлі. Вже не йдеться про те, щоб відремонтувати «Десну»: швидше за все, її знесуть, щоб побудувати нову арену.
Ще гірша ситуація з футбольним стадіоном у Маріуполі, який вважався одним з найкращих майданчиків в Україні. Російські загарбники буквально вбили це квітуче приазовське місто – його мирних мешканців, вулиці та будівлі, промислову та соціальну інфраструктуру. Не пожаліли і стадіон – ворожа артилерія знищила його вщент: футбольні поля усіяні воронками від ударів, знищене або вкрадене спортивне обладнання. Більше того: зараз Україна не контролює Маріуполь, тож до питання, коли там можна буде проводити футбольні матчі, повернемося не скоро.
Недоступна для проведення матчів і головна харківська арена – ОСК «Металіст». Це той самий стадіон, де 10 років тому відбулося кілька ігор в межах спільного польсько-українського чемпіонату «Євро-2012». Поки у Харкові та поблизу нього точаться бої, там небезпечно проводити спортивні змагання.
На щастя, не постраждали основні київські майданчики – НСК «Олімпійський» та стадіон імені Валерія Лобановського. Найбезпечнішою вважається Західна Україна. Повністю або частково критеріям УЕФА відповідають кілька стадіонів. Зокрема, Арена «Львів», «Авангард» Ужгород, Тернопільський міський стадіон. Але хто гарантує безпеку в разі проведення матчів на цих стадіонах? Адже під час війни неодноразово «прилітало» і у такі, здавалося б, безпечні західноукраїнські міста, як Львів, Івано-Франківськ та Ужгород.
Хтось може запитати: якщо ситуація така плачевна, може, краще взагалі не проводити внутрішній чемпіонат, взяти паузу, доки не закінчиться війна? Я категорично проти такого підходу. Футбол для його любителів, у тому числі, й в Україні – більше, ніж просто гра. Це ціла філософія, світогляд, позиціонування спортсменів на світовій арені. Наші гравці зараз вмотивовані, як ніколи: вони відчувають підтримку України від усього світу і готові рвати на полі будь-якого суперника.
Тому – граємо далі. Але де? Особисто мені дуже імпонує ідея глибшої інтеграції україно-польського футболу. У 2012 році ми спільно провели Євро-2012, і європейські футбольні бонзи відзначили високий рівень організації, видовищності та креативності проведення змагань. Нещодавно національна збірна України відіграла два матчі у межах Ліги Націй – з Вірменією та Ірландією у польському Лодзі. Треба відзначити, що польські глядачі не менше за українських щиро переживали за результат гри та вболівали за українську збірну. Польща, без перебільшення, стала рідною для українців, і це позначилося й на футболі.
Тому зараз, безперечно, слушний момент для того, щоб реалізувати одну мою ідею, яку я висловлював ще кілька років тому – об’єднання українського та польського футбольних чемпіонатів. Тоді ця ідея багатьом здалася божевільною, я почув чимало критики на свою адресу. Але зараз, коли я знову озвучив її, прихильників, у тому числі, серед польської спортивної еліти, значно побільшало.
Отже, ідея полягає в тому, щоб організувати щось на кшталт Екстраліги або Прем’єр-Екстраліги, де гратимуть по десять українських та польських команд. При цьому у першій лізі буде одна зона чисто українська, друга – суто польська. Тут є суто економічна вигода. Польща за пул телетрансляцій отримує 52 млн євро. А якщо додати сюди й українську лігу? Це значно підвищило б капіталізацію наших чемпіонатів завдяки цікавості рекламодавців. Крім того, це дасть поштовх розвитку спортивних шкіл, підготовці юних футболістів. І чим краще підготовленими будуть наші футболісти, тим більшою буде зацікавленість ними з боку провідних клубів.
Нічого екстраординарного в цьому немає: ми маємо приклади, коли сусідні країни, близькі по духу, проводили спільні змагання та готувалися до об’єднання своїх чемпіонатів. Найяскравіший приклад – Бельгія та Нідерланди, які об’єдналися у єдину «БеНеЛігу». У вищій лізі цього об’єднаного чемпіонату беруть участь 18 команд: 10 – із Нідерландів, 8 – із Бельгії. За оцінками консалтингового агентства Deloitte, об’єднана ліга може акумулювати до 400 млн євро в рік завдяки маркетингу та ТВ-контрактам.
Переконаний, Україна та Польща можуть повторити, а, може, й перевершити успіх «БеНеЛіги». Так, війна внесла драматичні корективи у проведення футбольного чемпіонату в Україні. Проте одночасно відкрила широке вікно можливостей для взаємодії з Польщею, яке, переконаний, принесе обом країнам і нашому спорту взаємну вигоду. То чому б не скористатися шансом?
